Василь Олексійович Городцов – російський археолог, один із фундаторів археологічної науки. Заслужений діяч науки РРФСР (з 1943 року), доктор історичних наук, професор. Вивчав пам’ятки різних епох – від палеоліту до середньовіччя. Склав періодизацію бронзової доби Східної Європи. Провів значні археологічні дослідження на Полтавщині, Харківщині й Донеччині.
Народився 11 (24) березня 1860 року в селі Дубровичі Рязанського повіту Рязанської губернії, Російська імперія. З 1880 по 1906 рік, перебуваючи на військовій службі, одночасно співпрацював з науковими спільнотами та організаціями: Рязанська вчена архівна комісія (1889 – 1892), Ярославська вчена архівна комісія (1898 – 1899), Історичний музей в Москві (з 1903).
Пішовши у відставку, влаштувався на постійну роботу в Історичний музей, де й працював до 1929 року. З ним пов’язано розширення і корінна реекспозиція археологічних залів музею, видання путівників по музею ( 1921 – 1923). У 1907 – 1914 роках викладав археологію у Московському археологічному інституті, у 1915 – 1918 роках – у Народному університеті імені Шанявського. З 1918 року – професор Московського університету, пізніше – також професор ІФЛІ ім. Чернишевського, в обох навчальних закладах очолював кафедри археології. Одночасно був активним співробітником Інституту історії матеріальної культури Академії наук СРСР. Виховав чимало учнів-послідовників. Очолював археологічну секцію РАНДІСН з моменту її створення.
Упродовж кількох років очолював Археологічний відділ Головнауки Наркомпросу РСФСР. Був почесним і дійсним членом багатьох радянських і закордонних наукових спільнот та установ. 14 січня 1943 року отримав звання залуженого діяча науки, 4 листопада 1944 року за видатні заслуги у галузі підготовки спеціалістів для культурного будівництва указом Президіуму Верховної ради СРСР нагороджений орденом Леніна.
Помер 2 лютого 1945 року в Москві.
Наукова діяльність
Його першою науковою справою було вивчення у 1888 році окських дюнних неолітичних стоянок. Численні розкопки Городцова, які він проводив на значній території країни, дали досить вичерпний археологічний матеріал, особливо про епоху бронзи. Зокрема, він відкрив серію бронзових культур, встановив їх періодизацію. Також Василь Олексійович Городцов виділив три стадії археологічної історії півдня СРСР: ямна, катакомбна, зрубна. Вперше виділив фатьянівську, панфіловську та ін. культури лісової зони. Підвів археологічну базу під кімерійців. Збагатив археологію скіфів- землеробів (дослідження Більського городища).
Вніс значний вклад у дослідження дьяковської і городецької культур (розкопки Каширського городища, Підболотівського могильника поблизу Мурома, та ін.). Вперше на території СРСР відкрив і дослідив землянки палеолітичної людини (Тимонівська стоянка, 1928). Вперше провів масштабні розкопки Старої Рязані. Вивчав економічні основи древнього життя. Поєднував археологічну роботу з пошуками у галузі геології.
Провів дослідження четвертинних відкладень, в особливості Окських дюн і терас. Займався дослідженням верхньоюрських утворень в околицях Ярославля, росту та спаду чорнозему в степах. Написав більше десятка статей з геологічних питань, у тому числі «До питання про встановлення натурального масштабу часу по алювіальним відкладенням в долинах рік Окської системи».
Створив методику польових досліджень археологічних пам’яток, наукову класифікацію старожитностей СРСР, розробив теорію типологічного і порівняльного методів в археології. Автор понад 200 наукових робіт.
Також представлені дослідники, такі як Євген Васильович Черненко та Борис Андрійович Шрамко.